Публікації

Літературно-краєзнавчий маршрут «Літературне сузір'я Зіньківщини»

Зображення
Зіньків, невелике місто на Полтавщині, таїть у собі багато загадок. Чекають на своїх дослідників прадавні підземні ходи, цікаві топоніми, архітектурні пам’ятки. Таємницею є навіть історія заснування і сама його назва, хоч перша письмова згадка датована 1604 роком. Зіньківський край виплекав чималу плеяду непересічних особистостей: відомі вчені й державні діячі,  письменники й поети, композитори, артисти, художники, спортсмени, конструктори, мандрівники, народні умільці. Особливість Зіньківщини – феномен родинних літературних талантів: брати Губенки,  батько і донька Ніценко-Ткач, брати Тютюнники. В сузір’і славних імен особливо яскравою зіркою сяє унікальна родина Зерових, в якій  виховувались і стали поетами-неокласиками, науковцями  Микола (1890-1937) та Михайло (1901-1963). Голова родини, Костянтин Іраклійович, уродженець Чернігівської губернії, закінчивши Глухівський учительський інститут, отримав 1 серпня 1881 року посаду помічника вчителя Зіньківського міського двок

Літературно-краєзнавчий маршрут «Григорій та Григір Тютюнник: дорогами життя і творчості»

Зображення
Шилівка притулилася до Беєвої гори, розкинувши хати-намистини по обох берегах тихої Груні. Кожен, хто приїжджає сюди, має можливість пізнати місця, описані видатними українськими письменниками, лауреатами Національної премії імені Т.Г. Шевченка Григорієм і Григорем Тютюнниками в глибоко вкорінених у рідну землю романах, повістях, оповіданнях, новелах. «Дорогий Федосю! Вітаю тебе, друже, з Новим роком. Щиросердно кланяюся й твоєму сімейству. А ще уклін рідній землі полтавській, за якою щоднини скімлить серце», —  писав Григір Тютюнник своєму другові Феодосію Роговому  у новорічному вітанні від 30 грудня 1974 р. Роман «Вир» старшого брата Григорія Тютюнника розпочинається із  опису рідного краю: «Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом рівнина, по якій в’ється Полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече

Літературно-краєзнавчий маршрут «Слідами Михайля Семенка по Кибинцях»

Зображення
Вперше Кибинці згадуються в 1688 як власність Миргородського протопопа Леонтія Филипповича. Власники села змінювалися кілька разів і нарешті 1788 року власником маєтку у Кибинцях став Дмитро Трощинський. Він був гадяцьким полковим писарем, пізніше—статс-секретарем Катерини ІІ, ще пізніше перебував на міністерських посадах Російської імперії. Під час відставок Трощинський мешкав у Кибинцях, та з часом перетворив їх на осередок української культури першої чверті ХІХ ст. У цілому він володів 70-ма тисячами десятин землі, 6-ма тисячами кріпаків. По матері був далеким родичем Миколи Гоголя. Батько Гоголя Микола Гоголь-Яновський працював управителем маєтків Трощинського та керував його домашнім театром. Окрім театру, у якому грали сам Микола Гоголь та його мати, акторка Марія Гоголь-Яновська, у маєтку був оркестр, просунута на той час бібліотека та колекції мистецьких творів. Після реформи 1861 з поступової ліквідації кріпацтва, панську садибу разом з економією і горілчаним заводом п

Літературно-краєзнавчий маршрут «Лесиними стежками»

Зображення
Полтавщина для Лесі Українки — благословенний край і через кровний зв’язок з матір’ю Оленою Пчілкою , і через духовний зв’язок з "батьком української поезії" І. П. Котляревським , на уклін до якого прибула поетеса наприкінці літа 1903 року, коли відкривали йому пам’ятник. У Полтаві Леся Українка стала окрасою в ґроні славних діячів літератури: Панаса Мирного , М. Коцюбинського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника. Уперше на Полтавщину, в Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі літні місяці. З Гадяча поетеса виїздила в села Малі Будища (Монастирські), Броварки, Ковалевщину, на Цяччин хутір. У 1899 — 1906 роках, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на хуторі Зелений Гай, що за 2 кілометри од міста (зараз в межах міста Гадяча). Місто Гадяч пишається своїми вихідцями — саме тут народилися визначний український громадський діяч Михайло Драгоманов та його с

Григір Тютюнник: стежками життя і творчості

Зображення
Григір Михайлович Тютюнник – видатний митець української літератури ХХ століття. Завдяки такому письменникові можемо говорити про художню довершеність та справжність української літератури. У цьому 2016 році виповнюється 85 років від дня його народження, тому й минулий рік було оголошено на Полтавщині роком Григора Тютюнника. Осягнути масштаби неперевершеного таланту можна тільки за умови глибокого вивчення літературних джерел його життєвого і творчого шляху, що для Григора Тютюнника є неподільною єдністю, бо саме із його ще дитячого світогляду, життєвих вражень, особливо дитинства та юності, викристалізувалося самобутнє художнє світовідчуття. Якщо ж говорити про образ світу митця, то він теж значною мірою сформувався в роки дитинства, досягнувши в літературній творчості майже всеохопної ідентичності з національним образом світу. Саме ця подібність, внутрішня спорідненість і визначають справжній талант (навіть геніальність) і є провідною ознакою художньої досконалості за всіх

Трагічна Зеровіана

Зображення
         Доля родини Зерових <…> − знакова. І це знак біди. Новітню національну еліту комуністичний режим нещадно винищував. Від упорядників книги «Родинне вогнище Зерових» (К., 2004). Яскрава і багата Зеровіана бере свій початок з містечка Зіньків на Полтавщині, де побачили світ і під пильним батьківським оком зробили перші кроки в життя майбутні видатні українські письменники, вчені, педагоги, медики… А проте повели їх, талановитих братів і сестер Зерових, тернисті дороги в гекатомби історичних трагедій, розкидали по світах, щоб зіпхнути в провалля зневіри, загибелі й забуття. Як і ввесь український народ за комуно-імперської тиранії. …Серпень 1934 року. Київ. Родина Зерових востаннє зібралася разом. Збереглося дорогоцінне фото, зроблене земляком П. М. Юрченком у Ботанічному саду. Ще всі живі : батьки Костянтин Іраклійович і Марія Яківна, сини Микола (з дружиною Софією та сином Костиком), Дмитро, Костянтин (з дружиною Вірою), Михайло, Георгій; доньки Олена й Валерія

Метро до Кибинець

Зображення
На метро у Кибинці: 6 червня 2016 року літератори з різних куточків України зібралися разом, щоб згадати поета-футуриста Михайля Семенка, якого було розстріляно 1937 року у Києві, за нібито терористичну діяльність. Сільський футуристичний фестиваль «Метро до Кибинець» згуртував навколо себе як столичних митців, так і поетів та науковців з Полтавщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини, а також місцевих мешканців різного віку, які не тільки спостерігали за дійством, але й стали його безпосередніми учасниками. Організаторами заходів у рамках фестивалю стали Культурний проект «Метро до Кибинець» та Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України, яка за підтримки Центру культурного менеджменту та Асоціації агентств місцевої демократії (ALDA) в рамках програми CHOISE та за спільного фінансування Європейським Союзом реалізувала проект «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки».

Стежини до Драгоманівського гнізда

Зображення
Якщо йти стежкою у незнайомій місцині, то обов’язково вийдеш до річки, дороги, криниці, села. Непримітна, біжить вона, позначаючи кроки попередників і вектор загального напрямку. У дослідженні життя і творчості видатних людей образ стежки – не новий, навіть банальний. Але як краще за нього скажеш про довгий шлях крізь непізнане до духовного джерела думок і почуттів національних геніїв. Для нового маршруту, прокладеного у Гадячі палкими прихильниками української історії та культури, це не тільки яскравий образ або публіцистичний штамп, це реальні осінні стежки від першого будинку родини до дзвінкого Зеленого гаю. Так, 22 жовтня 2016 року було апробовано маршрут «Лесинами стежками» у рамках реалізації проекту «Літературно-краєзнавчих маршрутів «Земляки».

Літературні маршрути Полтавщини: історія, що не потребує легенд

Зображення
У рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» письменники, краєзнавці, працівники музеїв, представники влади і громади на місцях об’єдналися навколо спільної мети: розробити літературно-краєзнавчі маршрути, які б популяризували творчість Лесі Українки, Олени Пчілки, Григора і Григорія Тютюнників, братів Зерових та Михайля Семенка. Проект пілотний. Організатори переконані, що згодом кількість літературних маршрутів збільшиться. Спільна праця, ініціатива, участь громади на місцях, іноземний досвід мають у цьому допомогти. Докладніше про проект розповідає голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок. Як виникла ідея літературних маршрутів? Із цією ідею повернулася з тренінгу наша колега – полтавська поетеса і журналістка Інна Снарська. Для нас дуже важливо брати участь у подібних заходах, це можливість спілкування у творчому середовищі і обміну досвідом. Ідея Інни Станіславівни одразу знайшла підтримку як серед пи

Хочеш пізнати поета – піди в його край

Зображення
Так у свій час сказав великий Йоганн Вольфганг Ґете. Розширити можливості літературного туризму, показати їх полтавцям, українським та іноземним туристам покликаний проект «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України.  Читаючи книгу, ми переносимося до описаного в ній вигаданого або існуючого світу. В такий спосіб читач отримує можливість взяти участь у неймовірних подіях, які неможливо пережити у повсякденному житті. Тим більше, для цього навіть непотрібно покидати помешкання. Однак, коли закінчується наше читання, тієї ж миті закінчується і пригода, яку подарувала книга. Тягнемося за наступною, щоб заповнити пустку. Часом ця книжка стає для нас настільки цікавою, що ми хотіли б перенестися у місця, пов’язані з її героями або автором. Унаслідок цього прагнення утворився новий вид туризму, який називається літературним. За словами голови обласної організації НСПУ Наталії Кірячок, непросто було визначитися,