Літературно-краєзнавчий маршрут «Григорій та Григір Тютюнник: дорогами життя і творчості»



Шилівка притулилася до Беєвої гори, розкинувши хати-намистини по обох берегах тихої Груні. Кожен, хто приїжджає сюди, має можливість пізнати місця, описані видатними українськими письменниками, лауреатами Національної премії імені Т.Г. Шевченка Григорієм і Григорем Тютюнниками в глибоко вкорінених у рідну землю романах, повістях, оповіданнях, новелах.
«Дорогий Федосю! Вітаю тебе, друже, з Новим роком. Щиросердно кланяюся й твоєму сімейству. А ще уклін рідній землі полтавській, за якою щоднини скімлить серце», —  писав Григір Тютюнник своєму другові Феодосію Роговому  у новорічному вітанні від 30 грудня 1974 р.
Роман «Вир» старшого брата Григорія Тютюнника розпочинається із  опису рідного краю: «Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом рівнина, по якій в’ється Полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече річка з дивною, мабуть татарською, назвою – Ташань». 
“Мало бачити. Мало розуміти. Треба любити. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові... ”  Григір Тютюнник

З любові до письменників-земляків народився музей у Шилівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Музей письменників-земляків, тобто братів Григорія та Григора Тютюнників діє з 2002 року завдяки ентузіазму педагогічного колективу на чолі з директором Надією Кащенко.
Серед експонатів бюст Григорія Тютюнника роботи скульптора В.П. Лущака, фотопортрети Григора Тютюнника, які передав у школу друг письменника, фотохудожник Володимир Білоус, документи, листи, публікації та інше.
2016 року в рамках проекту “Літературно-краєзнавчі маршрути “Земляки” оновлено музейну експозицію. Автор нової експозиції — професор, член НСПУ Олексій Неживий.
Відтепер у Шилівці завдяки місцевій владі та підприємцю Олександру Лукичу Пушку є вказівник до літературного музею. Був проведений ремонт приміщення музею та фасаду будівлі колишньої земської школи, спроектована та виготовлена меморіальна дошка, упорядковані могили матерів письменників, висаджена алея братів Тютюнників, встановлені інформаційні стенди при в’їзді в село і вказівні знаки в його центрі. 
Про життя братів Тютюнників нагадують мальовничі краєвиди і кілька споруд. Серед них — приміщення колишньої школи. Першим осередком освіти у селі була однорічна церковно-приходська школа, відкрита у 1882 році. У 1908 році замість неї у Шилівці було збудовано нову чотирирічну школу, до якої у 1926 році до першого класу пішов Григорій Тютюнник. У важкі післявоєнні роки в ній навчався Григір Тютюнник.

Зберігся будинок матері Григорія Тютюнника. За спогадами односельців, він часто приїжджав у відпустку зі Львова до матері Ївги Федотівни і розпитував її про місцеві новини, а потім занотовував свої думки і враження. Берег річки Грунь був улюбленим місцем відпочинку Григорія Михайловича. Купальня, що називається “Пристань”, знаходиться метрів за двісті його дому. Письменник приходив туди зі своїм прийомним сином Юрою. 
Ліворуч від пляжу, ближче до мосту, колись клубочився вир, навпроти якого на протилежному березі стояла хата батька Григорія і Григора Михайла Васильовича Тютюнника.
Шилівку можна вивчати за новелою Григора Тютюнника “Три зозулі з поклоном”.  Автор сам часто ходив стежиною, що вела із центру села на Притулівку — куточок, який розмістився на піщаному березі Груні. З часу заснування висілка у 1861 році сипучі піски укріплювали, висаджуючи сосну, тому в 1979 році вулиці дали назву Соснова, а 2002 перейменували на Григора Тютюнника. Тут стоїть садиба матері письменника Ганни Михайлівни. Вона померла у 1987 році, тому її будиночок невдовзі продали стороннім людям, потім перепродали ще раз і ще раз… Але саме сюди щоліта приїздив письменник, тут з’явилися задуми низки літературних творів.
“Я виходжу з-за клубу... і перше, що я бачу,  — хата Карпа Яркового. А перед нею — рівними рядочками на жовтому піску маленькі сосни. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима... аж доки я не увійду в сосни “великі”,  —  у нас їх називають ще: “ті, що твій тато садив”. 
Довкола все змінилося. Виросла молода сосна, підпирають небо сосни великі, терном та кленками заростає ярок, але так само кудись біжать стежинки, якими ходила брати.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Літературний туризм у Європі

Григір Тютюнник: стежками життя і творчості