Літературні маршрути Полтавщини: історія, що не потребує легенд

У рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» письменники, краєзнавці, працівники музеїв, представники влади і громади на місцях об’єдналися навколо спільної мети: розробити літературно-краєзнавчі маршрути, які б популяризували творчість Лесі Українки, Олени Пчілки, Григора і Григорія Тютюнників, братів Зерових та Михайля Семенка. Проект пілотний. Організатори переконані, що згодом кількість літературних маршрутів збільшиться. Спільна праця, ініціатива, участь громади на місцях, іноземний досвід мають у цьому допомогти. Докладніше про проект розповідає голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок.

Як виникла ідея літературних маршрутів?

Із цією ідею повернулася з тренінгу наша колега – полтавська поетеса і журналістка Інна Снарська. Для нас дуже важливо брати участь у подібних заходах, це можливість спілкування у творчому середовищі і обміну досвідом. Ідея Інни Станіславівни одразу знайшла підтримку як серед письменників, так і у місцевих громадах. Проект охопив Гадяцький, Зіньківський і Миргородський райони, але його вплив на цьому не обмежився. 

Ситуація всюди різна. Готових рецептів, напевне, немає... Із чим доводиться працювати в першу чергу?

У кожному випадку ми намагалися всебічно вивчити ситуацію, налагодити ефективні комунікації та плідну співпрацю з місцевою громадою. Від зацікавленості громади залежить надзвичайно багато. Ми прагнемо більше слухати людей, створювати спільне бачення, разом шукати способи реалізації ініціатив, спираючись на потужний потенціал учасників. Люди, яких об’єднала ця ідея, насправді заангажовані, працюючи з ними, багато для себе відкриваєш.

Нині творчі майстерні, створені в обраних районах, продовжують активно працювати. До роботи долучаються нові учасники. Так, наприклад, на обласному святі «Дивоцвіт Лесиного гаю» команда проекту зустріла цікавих людей, яким не байдуже майбутнє маршруту: цьогорічного лауреата літературно-мистецької премії ім. О. Пчілки, актора і режисера кіностудії імені Довженка, краєзнавця, члена Національної спілки письменників України Володимира Костюка та директора Національного видавництва дитячої літератури «Веселка» Олексія Бондаренка.

Звичайно, проект не вирішить усіх проблем, але він здатний привернути суспільну увагу. Шкільний «тютюнниківський» музей у Шилівці виріс зі звичайного тематичного куточка у класі. Ми спробували знайти в селі бодай найскромніше нагадування про братів Тютюнників на позашкільній території. І не знайшли, бо його просто не було! І це при тому, що село, в якому народилися автори роману «Вир» та безсмертних новел, перетинає жвава автотраса Полтава – Гадяч – Ромни. Однак на під’їздах до нього не було встановлено навіть звичайного інформаційного стенда. Була відсутня у Шилівці й хоча б одна на двох братів–класиків меморіальна дошка. Як, до речі, й у місті–райцентрі Зінькові. Попри те, що саме туди ходив у старші класи Григорій Тютюнник, а його молодший брат Григір навчався тут у ремісничому училищі. Якщо за радянських часів таке обережне ставлення до цих, м’яко кажучи, не зовсім радянських письменників ще можна було якось пояснити, то тепер воно виглядало дивним «пережитком минулого». Під час реалізації команді вдалося привернути увагу до цієї проблеми. Відтепер у Шилівці завдяки місцевій владі, громаді та підприємцю Олександру Лукичу Пушку є вказівник до літературного музею братів Тютюнників, здійснений ремонт приміщення музею та фасаду будівлі колишньої земської школи, спроектована і виготовлена меморіальна дошка, упорядковані могили матерів письменників, висаджена алея братів Тютюнників, встановлені інформаційні стенди при в’їзді в село і вказівні знаки в його центрі, доповнена експозиція етнографічного та літературного музею Шилівської школи. Півроку тривала робота над створенням літературно-краєзнавчого маршруту «Григорій та Григір Тютюнники: стежками життя та творчості». 2016 року в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» оновлено музейну експозицію. Автор нової експозиції – професор, член НСПУ Олексій Неживий.

Проект набуває на Полтавщині все більшого і розголосу, і розмаху. Особливо радує участь громад. Так, Зіньківська міська рада вирішила подбати про створення літературного музею, де буде висвітлено життєвий і творчий шлях Миколи Зерова, Дмитра Нитченка, Григорія і Григора Тютюнників та багатьох інших письменників рідного краю.

Які проблеми Ви бачите на шляху розвитку культурного туризму?

Нашою одвічною проблемою є те, що попри на багату історію, завдяки якій не потрібно щось вигадувати, створювати легенди, щоб зацікавити мешканців свого краю й іноземців, ми часом не маємо спільного бачення щодо об’єкта туристичного маршруту. Наприклад, тільки Полтавщина пов’язана з численними письменниками зі світовим ім’ям –Леся Українка, Микола Гоголь, Тарас Шевченко. Цей список можна продовжувати. Але, аби вийти на європейський рівень, потрібно розвивати міжсекторну співпрацю. І кожен тут повинен виконувати власну місію. Митці – працювати на концепцією, науковці – досліджувати і відкривати нові сторінки життя й творчості, влада – розробляти та фінансувати відповідні програми, бізнес – інвестувати у культурний туризм, а громада від того лише виграє. Подібні приклади маємо в Польщі.

У межах проекту ви отримали можливість познайомитися з польським досвідом роботи НГО у сфері культурного туризму. Що і за яких умов можна використати у нас?

Перш за все, вражає навігація, можливість легко знайти туристичний об’єкт. Друге – життєздатність і довготривалі перспективи реалізації творчих ініціатив. У нас, на жаль, багато НГО живуть від проекту до проекту, в Польщі подібні організації мають можливість провадити господарську діяльність, яка приносить прибуток безпосередньо, а не шляхом заснування нової юридичної особи. Крім того, кожна фірма або особа має можливість переказати один відсоток свого податку на користь організації, цінності якої вона поділяє. Ну і звичайно, оприлюднення звітів є обов’язковим, що збільшує довіру. А все разом додає неурядовій організації стабільності, скеровує її діяльність у майбутнє і дає можливість це майбутнє формувати. Ми, на жаль, не маємо таких переваг.

У Бещадах відвідали багато цікавих об’єктів, зокрема, Kino Końkret – місце у маленькому селі, де бажання членів Товариства «Бещадський культурний простір», помножене на креативність, перетворило закинуту напівзруйновану стайню у кінозал із мистецькою кав’ярнею. Власне, за часів комуни це була звичайна стайня. Часи змінилися, колгоспи розпалися, залишилося приміщення, яке довгий час стояло порожнє. Одного дня виникла ідея кінозалу, де буде збережена історична атмосфера повоєнних Бещадів – краю, де здавна жили разом різні народи, аж до того часу, коли були примусово розселені по світу. Чотири стовпчики, погризені кіньми, таблички з їх іменами, смішна пожовкла інструкція праці, давні світлини, які дивом збереглися... Зараз це кінозал, місце зустрічі творчих людей і тих, хто приїздить сюди в пам’ять про близьких, яких невблаганне колесо історії у повоєнні часи розвіяло світом. А скільки подібних місць, де оживає минуле, маємо на Полтавщині?

Які можливості для співпраці Ви побачили під час поїздки?

Важливим є те, що ми отримали можливість спілкуватися з громадськими організаціями, які працюють в подібних до нашого напрямках – культурний туризм, просвітницька діяльність, творчі проекти, а також ініціативи, спрямовані на збереження пам’яті і міжкультурний діалог. Найголовніше те, що з нашими колегами ми сповідуємо подібні принципи. Нам не довелося витрачати багато часу, аби знайти точки перетину і спільне бачення. Досить швидко ми перейшли до планування спільних проектів.

Як Ви бачите подальший розвиток маршрутів?

Хотілося, щоб літературні маршрути діяли не від події до події, як це часто буває. Раз на рік, переважно в день народження письменника, відбуваються літературно-мистецькі свята. Але для того, щоб маршрут діяв постійно, потрібні нові форми роботи: літературне та розмовне кафе, літературні квести та вікторини, мандрівки місцями, описаними у творах письменника, екскурсії зі сучасними українськими письменниками. Добрий приклад – авторські екскурсії «Їздець-туру» в Івано-Франківську. Їх проводять одразу двоє письменників – Тарас Прохасько і Василь Карп’юк. Говорять не лише про літературу – тут і музика, і політика, й історія початку 20-го століття. Про сучасників  теж можна дізнатися  – показують, наприклад, балкон помешкання Юрія Андруховича, кав’ярню, де зароджувався Станіславський феномен, та проводять вулицею, де відбуваються події роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». До речі, засновницею проекту «Їздець» є Галина Танай, з нею та з письменницею Любов Якимчук ми працювали над створенням літературного маршруту на батьківщину поета-футуриста Михайля Семенка у селі Кибинці Миргородського району. 6 серпня 2016 року відбулася його апробація, екскурсія розпочалася від озера Трощинського, а провела її Любов Якимчук.

Звичайно, найбільшим сподіванням команди проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» є те, що проект дасть поштовх до покращення інфраструктури обраних маршрутів. Ми продовжуємо активно над цим працювати, влада, переважно, йде нам назустріч, бере на себе роботи, пов’язані з облаштуванням території, під’їзду до пам’ятних місць. Хоча залишаються й глобальні проблеми, тут варто згадати дорогу з Полтави до Гадяча, стан якої бажає кращого.

Спілкуючись зі своїми колегами-письменниками з інших областей, дізналася, що багато з них ніколи не бували у «Лесиному Гаї», не чули про маленький шкільний музей братів Тютюннників у Шилівці, не проходили стежками Кибинців. Тому в першу чергу будемо популяризувати маршрути серед творчих людей. Переконана, люди мистецтва знайдуть у цих мальовничих куточках Полтавщини натхнення та творчу наснагу. А загалом, на літературній карті Полтавщини безліч достойних імен письменників-земляків, є над чим працювати, є кого популяризувати та шукати шляхи до переосмислення творчості. Електронний портал «Літературні маршрути Полтавщини», створений у рамках проекту, д – це своєрідний путівник у край, який неодмінно треба відвідати, аби наблизитися до розуміння величі Геніїв.

Розмову вела Олена Гаран