Хочеш пізнати поета – піди в його край

Так у свій час сказав великий Йоганн Вольфганг Ґете. Розширити можливості літературного туризму, показати їх полтавцям, українським та іноземним туристам покликаний проект «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України. 

Читаючи книгу, ми переносимося до описаного в ній вигаданого або існуючого світу. В такий спосіб читач отримує можливість взяти участь у неймовірних подіях, які неможливо пережити у повсякденному житті. Тим більше, для цього навіть непотрібно покидати помешкання. Однак, коли закінчується наше читання, тієї ж миті закінчується і пригода, яку подарувала книга. Тягнемося за наступною, щоб заповнити пустку. Часом ця книжка стає для нас настільки цікавою, що ми хотіли б перенестися у місця, пов’язані з її героями або автором. Унаслідок цього прагнення утворився новий вид туризму, який називається літературним.

За словами голови обласної організації НСПУ Наталії Кірячок, непросто було визначитися, які постаті обрати, щоб на їх малу батьківщину та особливі для них місця на Полтавщині прокласти літературно-краєзнавчі маршрути. Адже важко знайти куточок області, непов’язаний із життям відомих письменників. Врешті, зупинилися на таких постатях: Леся Українка, Олена Пчілка, брати Григір і Григорій Тютюнники, Михайль Семенко та брати Зерови. Відповідно до цього, проект охопив Гадяцький, Зіньківський і Миргородський райони, де з використанням європейського досвіду були осучаснені існуючі й створені нові музейні експозиції, а також розроблені, випробувані й запропоновані туристам маршрути із заходами більш різноплановими, ніж просто відвідування місць, пов’язаних із життям і творчістю письменників.

Не кожен знає, що село Кибинці Миргородського району, де народився і виріс поет-футурист епохи Розстріляного Відродження Михайль Семенко, називали «українськими Афінами». Як і немало інших яскравих особистостей «жорсткої і жорстокої» (означення поета) доби, в яку випало жити й творити Семенку, він був роздавлений безжальним колесом сталінських репресій. 23 квітня 1937 року в Києві відбувся останній творчий вечір Михайля Семенка, через три дні після якого поета заарештували і кинули до в’язниці, а через півроку  розстріляли. Семенко загинув у 30-х роках минулого століття на тій самій багатостраждальній вулиці Інститутській у Києві...

Поет реабілітований посмертно. У 1958 році в серії «Бібліотека поета» з’явилися «Вибрані твори Михайля Семенка». Його заслуга – широка розробка верлібру. Для українців норма – витримана строфа і рима. У центрі поетичних творів футуристів, таких як Михайль Семенко, три «м»: місто, машини, маса. Футуристичне мистецтво не цікавиться минулим. Тексти представників цього напрямку динамічні, без розділових знаків і великих букв. Музикою вони вважають шум міста... Творчість Семенка стала особливим явищем в українській літературі, його пізніше назвали своїм учителем Іван Драч і Микола Вінграновський.

З Кибинцями пов’язані імена поміщика Дмитра Трощинського – представника гадяцької полкової старшини, чий маєток став одним з основних осередків української культури,  і Миколи Гоголя. Батько письменника Василь Гоголь-Яновський був управляючим маєтків Трощинського.

Що в селі залишилося з тих часів? Нічого. Лише ставки (на ставках Трощинського показували вистави прямо на воді. Тому про Кибинці казали: «Афіни. Трощинські Афіни»).

«...І буде до метра паризького – дороги ніч од Кибинець», – пише Михайль Семенко у вірші «Підземка». Саме тому і футуристичний фестиваль імені Михайля Семенка, який уперше відбувся в цих місцях у серпні 2016 року, має назву «Метро до Кибинець». У рамках проекту створено краєзнавчий маршрут, що веде до витоків творчості поета, «Слідами Михайля Семенка по Кибинцях». Культурний проект «Метро до Кибинець», натхненницями якого є письменниці Галина Танай та Любов Якимчук, є самостійним проектом, що тісно співпрацює з проектом «Земляки». Саме вони очолили створення цього літературного маршруту. Адже об’єднавши зусилля і узгодивши дії, можна досягти значно більшого успіху.

Говорячи про Григора Тютюнника, керівник майстерні по створенню літературно-краєзнавчого маршруту на Зіньківщині професор Олексій Неживий зазначає, що цей письменник – другий після Тараса Шевченка, твори якого найбільше вивчаються в загальноосвітній школі. На батьківщині письменника в Шилівці Зіньківського району є лише невеличка музейна кімната, яка розповідає про життя і творчість Григора Тютюнника, створена завдяки ініціативі директора школи і вчителів. Олексій Неживий вважає розвиток літературних музеїв справою дуже важливою, він переконаний, що завдяки цим закладам наш письменницький край буде відомим на весь світ. У минулому Олексій Іванович створив літературно-меморіальний музей Григора Тютюнника в окупованому нині місті Антрацит на Луганщині. 

Особливість Зіньківщини – феномен родинних літературних талантів: брати Губенки, батько і донька Ніценко-Ткач, брати Тютюнники. В сузір’ї славних імен особливо яскравою зіркою сяє унікальна родина Зерових, в якій виховувались і стали поетами-неокласиками, науковцями Микола та Михайло. 

Говорячи про всесвітньо відомих Олену Пчілку, Лесю Українку, Драгоманових, розуміємо, що тут ще досить широке поле для відкриттів. Особливий інтерес становить епістолярій Олени Пчілки, хоча полтавські дослідники сьогодні мають можливість працювати лише з копіями її листів... Разом із працівниками Гадяцького літературного музею родини Драгоманових, представниками бібліотечної системи очільниця майстерні з розробки маршруту на Гадяччині поетеса і журналістка Інна Снарська продовжує ретельно вивчати маловідомі сторінки життя відомих особистостей. 

Однією з родзинок проекту стали документальні драми за мотивами життя й творчості письменників. На думку організаторів, цей жанр, за умови нового прочитання, є ефективним способом популяризації літературної спадщини.

Координатор навчальної програми в рамках проекту письменниця Олена Гаран переконана, що потрібно звернути особливу увагу на роботу в місцевих громадах. Від активістів значною мірою залежить подальше наповнення маршрутів, їх життєздатність і вплив на локальний розвиток, для якого туризм дає потужний поштовх. 

Потрібно прагнути, щоб літературні музеї перетворилися на своєрідні острівці активності, де б турист не просто оглядав експозиції, а й сам був учасником процесу. У багатьох європейських містах в подібних закладах проводяться літературні вікторини і квести, пропонуються прогулянки за творами письменника, театралізовані міні-вистави. Літературний туризм є візитівкою і окрасою як мегаполісів, так і маленьких містечок та сіл. Такий досвід варто переймати, підтримуючи і розвиваючи місця, де оживатимуть герої книжок.