Метро до Кибинець


На метро у Кибинці: 6 червня 2016 року літератори з різних куточків України зібралися разом, щоб згадати поета-футуриста Михайля Семенка, якого було розстріляно 1937 року у Києві, за нібито терористичну діяльність.
Сільський футуристичний фестиваль «Метро до Кибинець» згуртував навколо себе як столичних митців, так і поетів та науковців з Полтавщини, Хмельниччини, Івано-Франківщини, а також місцевих мешканців різного віку, які не тільки спостерігали за дійством, але й стали його безпосередніми учасниками.
Організаторами заходів у рамках фестивалю стали Культурний проект «Метро до Кибинець» та Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України, яка за підтримки Центру культурного менеджменту та Асоціації агентств місцевої демократії (ALDA) в рамках програми CHOISE та за спільного фінансування Європейським Союзом реалізувала проект «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки».
Метою проекту є збереження літературної спадщини письменників-полтавців, популяризація їх творчості шляхом створення літературно-краєзнавчих маршрутів. Перший із запланованих маршрутів, «Слідами Михайла Семенка по Кибинцях», було презентовано під час футуристичного сільського фестивалю «Метро до Кибинець».
Ініціаторка та авторка ідеї фестивалю – письменниця Любов Якимчук, сама родом з Луганщини. Її рідне село – Первомайськ – нині перебуває в окупації. Зважаючи на це, її родина була змушена переїхати з рідного краю. Кибинці стали їхнім другим домом невипадково. Як розповідає Люба, яка тривалий час вивчає творчість і біографію Михайля Семенка, на його малу батьківщину поїхати вона хотіла давно, та усе відкладала. Аж ось вирішила, що це таки треба зробити. Мандрівка закінчилась успішно: у місцевих придбали простору хату, побудовану сто років тому. Там поселилися її батьки і бабуся. Кажуть, у Кибинцях їм добре, а тоді зітхають – вдома, на Луганщині, краще.
Фундамент історії у Семенковій «Підземці»
Візит «мистецького десанту» до Кибинець почався із знайомства з селом, його історією і звісно ж, з біографією родини Семенка. Біля подвір’я, де живуть батьки Люби Якимчук, зовсім поруч зарослий пагорб. Там колись стояв маєток поміщика Трощинського, людини шанованої у Кибинцях. Саме це місце вважалося на початку 19 століття одним з основних осередків української культури, а самі Кибинці тоді називали «Трощинськими Афінами». Ці місця пов’язані з Капністами, Гоголем, Муравйовим-Апостолом, тут на ставку Трощинського колись діяв театр на воді, про який збереглися згадки, але не збереглося жодного уявлення про те, який вигляд він мав. Можливо, саме цей культурно-історичний пласт послугував тому, що в селі сформувався незвичний світогляд Михайля Семенка – основоположника українського футуризму.
Власне, епіцентром фестивалю «Метро до Кибинець», який співпав також із днем села, стала вистава Люби Якимчук «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко». Постановку здійснив столичний режисер Євген Степаненко, також були залучені актор Сергій Солопай у ролі міліціонера та телеведучий Юрій Макаров, якій зіграв НКВДиста. Приїжджим літераторам дісталися ролі поетів, які теж загинули в роки сталінських репресій. А жителі Кибинців грали самих себе з поправкою на сто років назад. Найстаршим актором був учитель і поет Василь Петрович Ніколаєнко, який зіграв тут діда, а однією з наймолодших – поетка-кибинчанка Альона Назаренко.
Вистава розповідає  про власне загибель Семенка, і від простих сільських діалогів між його односельцями, від пліток-побрехеньок скочується у страшну за драматизмом історію. Звичайний міліціонер, товариш Михайля, всупереч своїй волі, але під тиском обставин (бо ж читав заборонену літературу і товаришував з «ворогом народу») виявляється завербованим НКВД. Його ж руками, тут на сцені відбувається страта низки письменників, яких перемололи жорна сталінізму. Цей міліціонер – уособлення безликих виконавців, чиє життя також зруйнувала система. Бо ж наприкінці вистави останнім у розстрільному списку його ім’я.
Та ж чи лишається зло безкарним? Його, здається, здатен знищити тільки час і нове осмислення. Як гімн життю звучить останньою нотою відеозапис вірша Семенка «Підземка», який читають люди з різних куточків України. І ніби молитвою, не домовляючись, за ними повторюють ці слова актори, повторює зала.
Subway, Metro, Untergrund, підземка –
які чудесні потвори – плюс ще 1000-тонний кран!
Це ж не урбанізм тільки, а якась індустріялізована істерика
для наших радянських хуторян!
— От би підземку в Харкові!
— От би Subway у Києві!
— От би в Москві Untergrund чи хоч там Metro!
Чи чув коли, чи знав коли,
щоб вулиці пощерблені
у нас асфальт покрив би –
ото було б добро!
Не одставав і я в своїй уяві зляканій,
молився індустрії я, і зараз ще молюсь.
Але зітер тепер з лиця
я
рівчаки заплакані:
як у Берліні –
в нас в Харкові таксі і
омнібус.
У Кельні, і у Дрездені, і в Гамбурзі, і в Ляйпцігу –
ви уявіть собі: ні Subway, ні Metro!
Але до Унтергрунду – всього лиш кілька станцій,
усе одно що з Бахмача – в Хорол.
І буде до метра паризького – дороги ніч од Кибенець,
і буде день і ніч куріти Ромодан, –
– і буде НАШ Берлін,
і буде НАШ Нью-Йорк,
підземками прогризені –
і загуде підземками
комуна – Дніпрельстан.
Культурне відродження у глибинці на Полтавщині?
Організатори зізнаються: своєрідним дивом стало те, що був тільки задум і величезне бажання його втілити, але за відносно короткий проміжок часу вдалося зібрати стільки різних людей, об’єднаних однією ідеєю. А чом би й не повернути Кибинцям славу культурної міні-столиці, коли два століття тому тут жили і працювали провідні митці того часу? Ба більше, повернути селу його історичну пам’ять, бо, як зазначила на відкритті фестивалю голова сільради Людмила Мисяк, у Кибинцях місцеві мало знають про Михайля Семенка та його родину. Хоча, наприклад, він мав стосунки з відомою українською акторкою Наталією Ужвій, яка стала його другою дружиною і народила йому сина, названого на честь батька Михайлом.
Своєрідним відкриттям стала мала батьківщина Семенка і для полтавців: ціла делегація літераторів приїхала сюди з обласного центру в рамках проекту обласної організації НСПУ «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки». За словами її голови Наталії Кірячок, літературно-туристичний маршрут «Слідами Михайла Семенка по Кибинцях», який апробували вперше під час фестивалю, різновекторно представляє вплив середовища на поета-футуриста, детально  розповідає про родовід митця і дає змогу пройти стежками, якими ходив Семенко. Письменницька організацієя в рамках проекту «Літературно-краєзнавчі маршрути «Земляки» дофінансувала будівництво альтанки біля Палацу культури у Кибинцях, стилізованої під футуризм – як данина Михайлю Семенку. Альтанка стане майданчиком для проведення різних культурних подій.
Літературні читання біля ставка Трощинського зібрали багатьох поетів з усієї України і дослідників творчості Семенка. Вірші молодих авторів перемежовувалися віршами незмінно сучасного Семенка. Галина Черниш (Хмельниччина), яка розпочала Семенкознавчі наукові студії ще в 1985 році, декламувала вірші поета. На жаль, мало місцевої молоді долучилося до поетичних читань. Водночас надзвичайно тішило, коли до екскурсії селом долучалися місцеві мешканці, просто полишаючи щоденні господарські клопоти, і журливо коментували: «Вже й сліду того Семенка не лишилося…»
Зрештою, поет-футурист і ідея його творчості зуміли вже об’єднати навколо себе чималу кількість людей, яким небайдужа подальша доля України культурної. Здається, не випадковість те, що мистецьке життя потроху починає битися в глибинці на Полтавщині, бо ж підвалини до його творення закладалися сотні років тому непересічними постатями, і такі самі прогресивні інтелектуали продовжували цю естафету, аж доки стрімку пряму розвитку в ногу з європейською культурою не перекреслили міцні лещата радянських тортур.
Авторці цих рядків випала невелика роль у виставі, що передбачала читання короткого вірша Семенка, а тоді на якийсь момент перетворитися на письменника Гео Шкурупія. І почути «Георгій (Юрій) Данилович Шкурупій розстріляний 8 грудня 1937 року на Соловках». І саме у цей момент приходить усвідомлення того, наскільки це страшно – чути смертний вирок. Такий самий, як почув його у 1937 році Михайль Семенко: за планування терористичного акту, до якого не був причетний. Але саме через це був розстріляний 24 жовтня 1937 року у Жовтневому палаці у Києві. Останнім словом його було прохання до військового трибуналу зберегти йому життя. 
Олена Задорожна

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Літературний туризм у Європі

Григір Тютюнник: стежками життя і творчості