Літературно-краєзнавчі маршрути "Земляки"

Зіньків, невелике місто на Полтавщині, таїть у собі багато загадок. Чекають на своїх дослідників прадавні підземні ходи, цікаві топоніми, архітектурні пам’ятки. Таємницею є навіть історія заснування і сама його назва, хоч перша письмова згадка датована 1604 роком. Зіньківський край виплекав чималу плеяду непересічних особистостей: відомі вчені й державні діячі,  письменники й поети, композитори, артисти, художники, спортсмени, конструктори, мандрівники, народні умільці. Особливість Зіньківщини – феномен родинних літературних талантів: брати Губенки,  батько і донька Ніценко-Ткач, брати Тютюнники. В сузір’і славних імен особливо яскравою зіркою сяє унікальна родина Зерових, в якій  виховувались і стали поетами-неокласиками, науковцями  Микола (1890-1937) та Михайло (1901-1963). Голова родини, Костянтин Іраклійович, уродженець Чернігівської губернії, закінчивши Глухівський учительський інститут, отримав 1 серпня 1881 року посаду помічника вчителя Зіньківського міського двок

Шилівка притулилася до Беєвої гори, розкинувши хати-намистини по обох берегах тихої Груні. Кожен, хто приїжджає сюди, має можливість пізнати місця, описані видатними українськими письменниками, лауреатами Національної премії імені Т.Г. Шевченка Григорієм і Григорем Тютюнниками в глибоко вкорінених у рідну землю романах, повістях, оповіданнях, новелах. «Дорогий Федосю! Вітаю тебе, друже, з Новим роком. Щиросердно кланяюся й твоєму сімейству. А ще уклін рідній землі полтавській, за якою щоднини скімлить серце», —  писав Григір Тютюнник своєму другові Феодосію Роговому  у новорічному вітанні від 30 грудня 1974 р. Роман «Вир» старшого брата Григорія Тютюнника розпочинається із  опису рідного краю: «Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом рівнина, по якій в’ється Полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече

Вперше Кибинці згадуються в 1688 як власність Миргородського протопопа Леонтія Филипповича. Власники села змінювалися кілька разів і нарешті 1788 року власником маєтку у Кибинцях став Дмитро Трощинський. Він був гадяцьким полковим писарем, пізніше—статс-секретарем Катерини ІІ, ще пізніше перебував на міністерських посадах Російської імперії. Під час відставок Трощинський мешкав у Кибинцях, та з часом перетворив їх на осередок української культури першої чверті ХІХ ст. У цілому він володів 70-ма тисячами десятин землі, 6-ма тисячами кріпаків. По матері був далеким родичем Миколи Гоголя. Батько Гоголя Микола Гоголь-Яновський працював управителем маєтків Трощинського та керував його домашнім театром. Окрім театру, у якому грали сам Микола Гоголь та його мати, акторка Марія Гоголь-Яновська, у маєтку був оркестр, просунута на той час бібліотека та колекції мистецьких творів. Після реформи 1861 з поступової ліквідації кріпацтва, панську садибу разом з економією і горілчаним заводом п

Полтавщина для Лесі Українки — благословенний край і через кровний зв’язок з матір’ю Оленою Пчілкою , і через духовний зв’язок з "батьком української поезії" І. П. Котляревським , на уклін до якого прибула поетеса наприкінці літа 1903 року, коли відкривали йому пам’ятник. У Полтаві Леся Українка стала окрасою в ґроні славних діячів літератури: Панаса Мирного , М. Коцюбинського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника. Уперше на Полтавщину, в Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі літні місяці. З Гадяча поетеса виїздила в села Малі Будища (Монастирські), Броварки, Ковалевщину, на Цяччин хутір. У 1899 — 1906 роках, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на хуторі Зелений Гай, що за 2 кілометри од міста (зараз в межах міста Гадяча). Місто Гадяч пишається своїми вихідцями — саме тут народилися визначний український громадський діяч Михайло Драгоманов та його с