Літературно-краєзнавчі маршрути "Земляки"

Шилівка притулилася до Беєвої гори, розкинувши хати-намистини по обох берегах тихої Груні. Кожен, хто приїжджає сюди, має можливість пізнати місця, описані видатними українськими письменниками, лауреатами Національної премії імені Т.Г. Шевченка Григорієм і Григорем Тютюнниками в глибоко вкорінених у рідну землю романах, повістях, оповіданнях, новелах. «Дорогий Федосю! Вітаю тебе, друже, з Новим роком. Щиросердно кланяюся й твоєму сімейству. А ще уклін рідній землі полтавській, за якою щоднини скімлить серце», —  писав Григір Тютюнник своєму другові Феодосію Роговому  у новорічному вітанні від 30 грудня 1974 р. Роман «Вир» старшого брата Григорія Тютюнника розпочинається із  опису рідного краю: «Село Троянівка гніздиться в долині. На північ від нього Беєва гора, покрита лісом, на південь – заткана маревом рівнина, по якій в’ється Полтавський шлях. Обабіч шляху то тут, то там мріють у степу хутори, маячать на далеких обріях, як зелені острови по синьому морю. В центрі села тече

Вперше Кибинці згадуються в 1688 як власність Миргородського протопопа Леонтія Филипповича. Власники села змінювалися кілька разів і нарешті 1788 року власником маєтку у Кибинцях став Дмитро Трощинський. Він був гадяцьким полковим писарем, пізніше—статс-секретарем Катерини ІІ, ще пізніше перебував на міністерських посадах Російської імперії. Під час відставок Трощинський мешкав у Кибинцях, та з часом перетворив їх на осередок української культури першої чверті ХІХ ст. У цілому він володів 70-ма тисячами десятин землі, 6-ма тисячами кріпаків. По матері був далеким родичем Миколи Гоголя. Батько Гоголя Микола Гоголь-Яновський працював управителем маєтків Трощинського та керував його домашнім театром. Окрім театру, у якому грали сам Микола Гоголь та його мати, акторка Марія Гоголь-Яновська, у маєтку був оркестр, просунута на той час бібліотека та колекції мистецьких творів. Після реформи 1861 з поступової ліквідації кріпацтва, панську садибу разом з економією і горілчаним заводом п

Полтавщина для Лесі Українки — благословенний край і через кровний зв’язок з матір’ю Оленою Пчілкою , і через духовний зв’язок з "батьком української поезії" І. П. Котляревським , на уклін до якого прибула поетеса наприкінці літа 1903 року, коли відкривали йому пам’ятник. У Полтаві Леся Українка стала окрасою в ґроні славних діячів літератури: Панаса Мирного , М. Коцюбинського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника. Уперше на Полтавщину, в Гадяч, батьки привезли Ларису в трирічному віці, влітку 1874 року. Пізніше вона бувала тут у зв’язку з хворобою переважно в теплі літні місяці. З Гадяча поетеса виїздила в села Малі Будища (Монастирські), Броварки, Ковалевщину, на Цяччин хутір. У 1899 — 1906 роках, приїжджаючи в Гадяч, письменниця мешкала переважно на хуторі Зелений Гай, що за 2 кілометри од міста (зараз в межах міста Гадяча). Місто Гадяч пишається своїми вихідцями — саме тут народилися визначний український громадський діяч Михайло Драгоманов та його с

Григір Михайлович Тютюнник – видатний митець української літератури ХХ століття. Завдяки такому письменникові можемо говорити про художню довершеність та справжність української літератури. У цьому 2016 році виповнюється 85 років від дня його народження, тому й минулий рік було оголошено на Полтавщині роком Григора Тютюнника. Осягнути масштаби неперевершеного таланту можна тільки за умови глибокого вивчення літературних джерел його життєвого і творчого шляху, що для Григора Тютюнника є неподільною єдністю, бо саме із його ще дитячого світогляду, життєвих вражень, особливо дитинства та юності, викристалізувалося самобутнє художнє світовідчуття. Якщо ж говорити про образ світу митця, то він теж значною мірою сформувався в роки дитинства, досягнувши в літературній творчості майже всеохопної ідентичності з національним образом світу. Саме ця подібність, внутрішня спорідненість і визначають справжній талант (навіть геніальність) і є провідною ознакою художньої досконалості за всіх