Літературно-краєзнавчий маршрут «Літературне сузір'я Зіньківщини»


Зіньків, невелике місто на Полтавщині, таїть у собі багато загадок. Чекають на своїх дослідників прадавні підземні ходи, цікаві топоніми, архітектурні пам’ятки. Таємницею є навіть історія заснування і сама його назва, хоч перша письмова згадка датована 1604 роком.
Зіньківський край виплекав чималу плеяду непересічних особистостей: відомі вчені й державні діячі,  письменники й поети, композитори, артисти, художники, спортсмени, конструктори, мандрівники, народні умільці. Особливість Зіньківщини – феномен родинних літературних талантів: брати Губенки,  батько і донька Ніценко-Ткач, брати Тютюнники.
В сузір’і славних імен особливо яскравою зіркою сяє унікальна родина Зерових, в якій  виховувались і стали поетами-неокласиками, науковцями  Микола (1890-1937) та Михайло (1901-1963).
Голова родини, Костянтин Іраклійович, уродженець Чернігівської губернії, закінчивши Глухівський учительський інститут, отримав 1 серпня 1881 року посаду помічника вчителя Зіньківського міського двокласного училища. Через кілька років знайшов свою долю – зіньківку, Марію Яківну Яресько.
   Подружжя мало 11 дітей, з яких дорослого віку досягли семеро. У Зінькові Костянтин Іраклійович працював учителем,  інспектором училищ, був головою педагогічної ради Зіньківської жіночої прогімназії (викладав історію, географію, добре знав математику, зоряне небо, природознавство). Зібрав велику і цінну бібліотеку.
Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року. Навчався у Зіньківському двокласному міському училищі «під батьковою ферулою, досить суворою – в одній групі з Павлом Губенком (котрий тоді ще не був  Остапом  Вишнею), Михайлом Тархановим (відомим-художником-графіком) та Сергієм Подгаєвським – маляр бурюківської банди і футурист». (Микола Зеров) Продовжив здобувати знання в Охтирській та Київській першій гімназіях. 
Микола Зеров пізніше так передасть дитячі спогади: 
Був вечір, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм вогні Стожару, 
І лівим боком сходив Оріон...
І я, малий, з-під будки оглядаю
Небесну мапу, зоряну, безкраю, 
І в золотих розсипинах тону...
Закінчив Київський університет Св. Володимира, історико-філологічний університет у 1914 році. 
З 1 жовтня 1923 року – професор української літератури в «альма-матер. Його лекції  студенти часто закінчували захопленими оплесками. Широкий кругозір, енциклопедичні знання, багатство мови (володів ще близько  10 іноземними),  міцна основа, яка була закладена родиною – виділяли  талановитого  викладача. Одночасно він працював у інших вищих і середніх закладах і займався поезію та науковою діяльністю.
Його перу належать ряд глибоких наукових літературно-критичних, літературознавчих досліджень, збірки власних і перекладацьких поезій: «Антологія римських поетів», «Нове українське письменство», «Леся Українка», «До джерел», «Від Куліша до Винниченка», «Камена», «Римляни» та інші. Він був ініціатором різного роду видавничих проектів, дописувачем  у багатьох періодичних виданнях, написав  більше двохсот передмов, коментарів, рецензій, оглядів до видань творів українських письменників. Вважається одним із лідерів напряму неокласицизму. 
На жаль, лише  одне десятиліття судилася йому плідна творча діяльність. Та й воно було не безхмарним. У 1934 році його, після  кількарічного цькування, звільнили з посади. На цей час припадає ще страшніший  удар — смерть єдиного сина, десятирічного Костика. 27 квітня 1935 року – арешт, від якого не врятував навіть виїзд до Москви. Суд,  вирок — десятирічне заслання  за сфабрикованим звинуваченням, перегляд вироку – розстріл. В урочищі Сандормох (Карельська АРСР) 3 листопада 1937 року, разом з 1111 в’язнями, трагічно обірвалося життя  талановитого вченого, поета. З батьківщиною його тепер пов’язала жменька землі з того місця, привезена в Київ і символічно покладена в могилу сина, а в Сандормосі  покладено  дещицю землі з  рідного зіньківського обійстя.
Михайло Зеров найважливішою справою свого життя вважав повідати світу про талант брата Миколи.
  ...Я не смію вмерти, поки не видали всього написаного братом. Я давно вже запланував ще збірку його поетичних перекладів, але, коли навіть і вона буде видана, то тим робота не закінчиться...»

«Національне – це значить: велике, духовно достойне,
Вічне, значне... 
 Михайло Орест
Михайло Зеров з’явився на світ 27 листопада 1901 року. На час його юності припадає громадянська війна і розруха. Щоб не бути  тягарем  батькам, що мешкали в цей час у Зінькові,  намагається знайти якусь роботу. Як випускник гімназії  працював  також  учителем. Відбуває військову службу. Здобувши з  перервами  вищу освіту, як і старший брат, у Київському університеті (тоді Київський інститут народної освіти) пише вірші, виявляє схильність до перекладацтва. Та  корективи у його долю внесла дійсність: два арешти, слідство, під час якого його змушували побоями дати свідчення проти брата у приналежності до сфабрикованої організації Спілки визволення України, переслідування, цькування,   ув’язнення змусили його покинути під час війни Батьківщину.
Помер Михайло Орест 12 березня 1963 р. в Аусбурзі (Німеччина). Слова багаторічної давності справдилися 1994 року, коли його прах було перевезено в Україну і перепоховано на Байковому цвинтарі  в Києві поруч з братом Дмитром Зеровим:
Я  вернувся до тебе, отчизно моя, 
І всміхаюся рідним долинам.
О, як солодко пахне ласкава земля
Чебрецем і полином!
 Михайло Орест-Зеров

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Літературний туризм у Європі

Григір Тютюнник: стежками життя і творчості